Олег РОМАНЧУК: Чому більшість народних депутатів ненавидить антикорупційні закони?
Олег РОМАНЧУК: Чому більшість народних депутатів ненавидить антикорупційні закони?
Цікавий бекґраунд лобіста законопроекту №12414 Максима Бужанського, якого в липні 2020 року внесли до бази «Миротворця», зазначивши, що нардеп здійснює свідомі дії, спрямовані на дестабілізацію суспільно-політичної ситуації в Україні, маніпулює суспільно значущою інформацією, бере участь в антиукраїнських пропагандистських заходах і розпалює міжнаціональну ворожнечу.
Можна багато цікавого розповісти й про корупційних заколотників, які допомогли Зеленському підставити Українську державу, знищити її репутацію. Пояснення тривіальне. Більшість народних депутатів ненавидять антикорупційні закони.
Приміром, вони хочуть «легалізувати корупцію» в оборонній сфері. Так, Верховна Рада розглядає законопроєкт №13423, що пропонує виключити кримінальну відповідальність за злочини під час виконання оборонних контрактів. Документ уже зареєстрований 126 народними депутатами (123 з яких – з фракції «Слуга Народу»). З цього приводу заступниця виконавчої директорки Центру протидії корупції Олена Щербан зазначає: «Законопроєкт №13423 фактично легалізує корупцію в оборонній сфері – при чому для заздалегідь погодженого кола постачальників Міноборони. Спочатку ти платиш за «вхід» в список цих постачальників, купуєш собі імунітет і далі можеш завищувати ціни на закупівлі хоч в 100 разів – без жодного ризику».
Чи процвітала корупція у Великій Британії у 1940-1945 роках, коли її уряд очолював Вінстон Черчилль? Прем’єр міністр Великобританії навіть не намагався ставити на ключові посади «своїх людей». Важливі державні обов’язки він розподіляв між найефективнішими та найпопулярнішими діячами парламентських партій – консерваторами, лібералами і лейбористами. Британська економіка була мобілізована для потреб війни. Ухвалений «акт про надзвичайні повноваження» дозволяв для задоволення воєнних потреб поширювати урядовий контроль на будь-яке майно. Була запроваджена загальна військова повинність. Кабінет міністрів працював як добре налагоджений годинниковий механізм.
Диявол, як відомо, криється в дрібницях. Згідно з регламентом, спікер парламенту Руслан Стефанчук не мав права візувати зміни до обурливого законопроєкту №12414. Однак голова Верховної Ради, доктор юридичних наук підписав злощасний документ і не зволікаючи направив його президентові України Володимиру Зеленському. Навіщо такий поспіх? Такої швидкості опрацювання документів за весь період каденції парламенту ще не було.
НАБУ відкрило справу проти ексзаступника керівника ОП Ростислава Шурми, бізнес-партнера олігарха Ігоря Коломойського та співвласника студії «Квартал-95» Тимура Міндіча та Олександра Мужеля. Їх підозрюють у розкраданні грошей Одеського припортового заводу. За словами нардепа Ярослава Железняка, у держави за два тижні вивели мінімум 345 млн грн.
Як стало відомо, НАБУ і САП під час прослуховування за адресою Грушевського 9А, де п’ять років тому президент Володимир Зеленський святкував свій день народження, зафіксували розмови Тімура Міндіча, який також є бізнес-партнером Сергія Шефіра (першого помічника президента Володимира Зеленського) у ТОВ «Квартал 95» і в кіпрській компанії Green Family Ltd. Green Family Ltd, а також володіє «кварталівським» кінобізнесом на території Росії.
У цьому контексті цікавими є одкровення Олександра Дубинського, проти якого на початку 2021 року США застосували санкції, а в середині листопада 2023 року був заарештований у справі про держзраду: «Я був у квартирі Міндіча, поки у мене були нормальні стосунки із Зеленським. У цій квартирі проходили Шаббати, п'ятничні збори. У цій квартирі проходили конфіденційні зустрічі, які організовував Міндіч з різними людьми для трьох осіб: для Чернишова, для Єрмака і для Зеленського».
Ключове: «Шаббати». Коломойський розповів ізраїльській газеті Мakorrishon, що Зеленський не релігійний, але «ми працюємо над тим, щоб він принаймні дотримувався Шаббату». 15 лютого 2022 року Олександр Дубинський завітав до Верховної Ради у традиційному єврейському головному уборі. Нічого дивного. Народився у Києві в єврейській родині. Раніше він звертався до РНБОУ та СБУ з вимогою перевірити колишнього куратора «Великого будівництва» Юрія Голика на наявність у того ізраїльського паспорта. До речі, народний депутат Гео Лерос у травні 2023 року також направив до РНБО та Володимира Зеленського лист з проханням відреагувати на факт наявності ізраїльського паспорта у Тімура Міндича і позбавити його українського громадянства та запровадити санкції.
«Зараз є навіть більше ста депутатів, які готові амністувати корупціонерів. Все це дуже сигнальні речі. Можна буде й далі говорити: у нас корупції немає, позаяк вона стала узаконеним елементом життя. Ми бачимо спроби фактично легалізації того, що в моральній, етичній та безпековій площині є злочином.
Ця підміна понять спонукатиме до подальшого накопичення вибухових, дуже небезпечних протестних сполук у суспільстві. І ця підміна понять потрібна, щоб утримати певну кількість людей, тісне угруповання при владі під час війни.
Зрештою є очевидним, що влада заточена не на стратегію перемоги чи стратегію розвитку держави. Ми стоїмо на проваллі навіть не з точки зору війни, а з точки зору цивілізаційного розвитку. Україні потрібно зробити квантовий стрибок, натомість на печерських пагорбах усе заточено на збереження особистої влади обмеженої зграйки осіб.
Усе це й вказує на спробу узурпації влади, що веде до тоталітаризму. Суспільству треба бути дуже пильним. Можна не встигнути озирнутися, коли у нас вкрадуть державу» (Павло Гай-Нижник, вчений-історик)
Учений має рацію. Однією з причин тотального перетворення України на корупційну систему (КС) стала деформація громадської моралі (аморальність суспільства). Недуга задавнена і потребує комплексного, системного лікування. Але влада не усвідомлює очевидне: подальше ігнорування міцно вкоріненої в Україні корупційної системи (КС) сприяє руйнації довіри громадян до публічних державних інституцій.
Корупція і бюрократизм – різновиди суспільного паразитизму. Але якщо бюрократизм насамперед знижує ефективність функціонування суспільної системи, то корупція – це своєрідна ракова пухлина з численними метастазами, які можуть призвести до руйнації держави.
Людство давно знає про неспроможність і небажання бюрократичного апарату реформовувати самого себе. Основна хвороба представницької влади – хвороба, якої не змогло уникнути жодне суспільство незалежно від його політичного устрою – це корупція. Причому корупція представницької влади є першоджерелом корупції всього суспільства, починаючи від найвищих чиновників, суддів і закінчуючи автоінспекторами на шляхах. Будучи корумпованою, законодавча влада ніколи не ухвалюватиме ефективних законів проти корупції. Навпаки, під виглядом боротьби з корупцією буде ухвалювати закони, які полегшуватимуть корупцію, робитимуть її більш безпечним заняттям. Це ми бачимо на прикладі Верховної Ради. Навіть нині, під час екзистенційної російсько-української війни.
Жодна боротьба з організованою злочинністю, зловживаннями влади і чиновників не матиме успіху, якщо в країні не створений реально незалежний механізм судочинства. Найстрашніша для суспільства корупція – це корупція судів, оскільки суд є останньою інстанцією, куди громадяни можуть звернутися за справедливим рішенням. Судова влада має бути незалежною і підпорядковуватись тільки закону. При цьому ступінь її відповідальності має бути вищим, ніж для інших владних структур і громадян. Держава і суспільство зазнають особливо великих збитків через зловживання суддів, ухвали яких контролюються лише рішеннями вищих судових інстанцій, тобто тим же суддівським корпусом, що, як і нижчий, може бути корумпований.
Вся історія держави засвідчує те, що будь-який державний чиновник може залишатися чесним і «не покладаючи рук» трудитися на користь батьківщини лише за постійної загрози втрати посади.
Існує помилкове судження, що висока оплата праці чиновників убезпечує суспільство від корупції і казнокрадства. Це найбільша помилка громадської думки, якщо не сказати найбільша нісенітниця.
Єдина гарантія від злодійства і хабарництва чиновників – це обґрунтований страх, що будь-яке зловживання коштуватиме йому, як мінімум, посади. І тільки вироблення суспільством саме такого механізму боязні втрати щонайменше може врятувати державу від корупції.
Тут слід враховувати і психологічний чинник. Порядна людина, якщо й прагне влади, то в надії принести користь суспільству, реалізувати свої ідеї. Непорядна рветься до влади тільки заради тієї матеріальної вигоди, що вона їй може принести. Тож порівняно помірна оплата праці чиновників може зіграти роль своєрідного фільтра.
З корупції законодавчої влади випливає лобізм – так би мовити, цільовий підкуп і навіть підкуп авансом, коли купуються політичні партії, котрі ще не прийшли до влади, але її члени мають перспективу здобути депутатські мандати. Зараз великий капітал фінансує політичні партії у надії, що після приходу до влади вони віддячать своїм благодійникам.
Чи існує хоча б один парламент у світі, в якому не відбувалися скандали з приводу хабарництва депутатів? Корумпованість законодавчої влади робить державу безпомічною у боротьбі з організованою злочинністю, яка проникає в саму владу і зростається з нею.
«Ми маємо ситуацію таку, що держава, державна бюрократія бере верх чи хоче взяти верх чи вже взяла верх над суспільством… Ми відчуваємо авторитаризм буквально в діяльності кожного клерка, кожного бюрократа. Ясно, що це порушує рівновагу в суспільстві і перекреслює вже згори будь-які нормальні відносини між суспільством і державою. Бо при такому співвідношенні між суспільством і державою не може бути жодної мови про якусь демократію» (Ярослав Дашкевич, історик).
Саме так. Краще не скажеш.
Олег К. РОМАНЧУК
